Перспективний план підвищення кваліфікації педагогічних працівників на 2022 рік можна переглянути тут або завантажити pdf-файл в кінці цієї сторінки.

Підвищення професійної компетентності педагога – запорука підвищення якості освіти

Згадаймо епізод з відомого голлівудського фільму «Один удома». Вся родина збирається у подорож. Головний герой, восьмирічний хлопчик Кевін, намагається звернутися за допомогою до старшого брата – безрезультатно, підходить до сестри: «Допоможи мені скласти валізу». Дівчинка дивиться на нього зверхньо і дуже в’їдливо та зневажливо відзначає: «Кевін, ти той, про кого французи говорять «non-competent»». І нам зразу стає зрозумілим, яке це серйозне звинувачення в очах дівчинки, який це суттєвий недолік. Справді, професійна некомпетентність для дорослої людини – це колосальний недолік, підстава для найсерйозніших претензій.

Виховати компетентного творчого учня може лише компетентний і творчий вчитель. Наша робота супроводжується постійним спонуканням до творчості, жоден учитель не застосовує загальновідомі методики без свого відтінку, свого наголосу. Педагогічний колектив школи, розуміючи важливість і складність проблем, що постають перед ним, працює над удосконаленням навчально-виховного процесу, над формуванням особистості вчителя, його педагогічної майстерності. Адже учитель – людина публічна, його фахові та загальнолюдські здібності є предметом обговорення серед колег, учнів, батьків і навіть пересічних громадян.

УМОВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ у Ліцеї №28 ЛМР є такі:

• позитивний духовно-моральний імідж школи: сприятливі, інноваційно-творчі умови роботи; акцент на інноваційному, творчо-пошуковому компоненті методичної діяльності; особистісно орієнтована методична підтримка діяльності вчителя з боку адміністрації;

• довіра, можливість виявляти ініціативу, творчість;

• любов до професії, дітей;

• потреба в самовдосконаленні, зокрема самореалізації, самоствердженні та самовияві; можливість отримати визнання в колективі;

• систематична самоосвітня діяльність протягом курсового й міжкурсового періоду; навчання на курсах підвищення кваліфікації;

• приклад і вплив учительського середовища, зокрема колег, адміністрації;

• організована робота методичних об'єднань, усього вчительського колективу.

Професійна компетентність педагога визначається обсягом компетенцій, колом повноважень у сфері професійної діяльності, що окреслюють індивідуальний стиль роботи, спосіб досягнення навчально-виховної мети, забезпечують якість і ефективність професійної діяльності. Пояснення термінів компетентність, компетенції, компетентнісний підхід можна зустріти в працях таких науковців: А. Хуторського, Г. Скоробагатової, Дж. Равен, С. Шишова, С. Бондаря, Л. Гузєєва, О.Овчарук та ін. Ці поняття розглядала Міжнародна комісія Ради Європи та педагоги різних європейських країн. Ми у своїй роботі будемо керуватися українськими офіційними освітянськими документами, зокрема Критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, де серед основних груп компетентностей названі:

- соціальні;

- полікультурні;

- комунікативні;

- інформаційні;

- саморозвитку і самоосвіти;

- продуктивної творчої діяльності.

ГЛОСАРІЙ ПО ТЕМІ

ПОЯСНЕННЯ ЗНАЧЕНЬ ТЕРМІНІВ «КОМПЕТЕНТНІСТЬ. КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД, КОМПЕТЕНЦІЇ»

У «Новому тлумачному словнику української мови» компетентна людина визначається як така, що має достатні знання в будь-якій галузі, яка в будь-чому добре обізнана, тямуща, кваліфікована й має певні повноваження, права й владу.

Наприкінці 90-х років уведено в науковий побут поняття «ключові компетенції». Воно лежить в основі більшості сучасних моделей, представлених закордонними вченими, й трактується як загальна здатність людини мобілізувати в ході професійної діяльності здобуті знання й уміння, а також використовувати узагальнені способи виконання дій. Підсумки багаторічних досліджень знайшли відображення в рекомендаціях Ради Європи і були сформульовані в п'ятьох ключових положеннях, рівень оволодіння якими виступає критерієм якості отриманої освіти. Мова йде про компетенції політичні, соціальні, ті, що стосуються життя в полікультурному суспільстві, ті, що визначають володіння усним і писемним спілкуванням, та ті, що реалізують здатність і бажання вчитися протягом усього життя.

Хочемо запропонувати вашій увазі формулу компетентності:

Компетентність =мобільність знань + гнучкість методу + критичність мислення

Конкурентоспроможність учителя на ринку праці визначається обсягом компетенцій у сфері професійної діяльності, залежить від рівня кваліфікації, педагогічного досвіду, майстерності, професійно значущих якостей особистості.Інноваційна діяльність педагогів стає на сьогоднішній день основним напрямом реалізації модернізаційних реформ в освіті й одним із суттєвих напрямів переходу до моделі інноваційного розвитку України в цілому. Вимоги, висунуті до вчителів відповідно до стандартів професійно-педагогічної освіти, містять інноваційні компоненти на основі компетентнісно-орієнтованого підходу. Сучасний учитель повинен уміти сам і навчити учнів творчо опановувати знання, застосовувати їх у конкретних навчальних і життєвих ситуаціях, критично осмислювати здобуту інформацію, володіти вміннями й навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки. Учитель має оволодіти всіма складовими професійної компетентності, зокрема когнітивно-технологічною, методичною, комунікативно-ситуативною, ауто-психологічною, кооперативною, валеологічною, загальнокультурною тощо, а також способами мотивації діяльності, навичками формування необхідних компетенцій для здійснення професійного самовдосконалення на засадах компетентнісного підходу.

Рівень професійної компетентності вчителя — це його знання, вміння, особистий досвід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку й удосконалення. Проблема підвищення професійної компетентності педагогічних кадрів розглядається в різних аспектах у працях Ю. К. Бабанського, С Я. Батищева, В. І. Бондаря, О. Н. Владиславлєва, Ю. 3. Гільбуха, С У. Гончаренка, М. І. Дробнохода, С. Б. Єлканова, В. І. Лозової та інших.

Поняття професійної компетентності педагога виражає єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності й характеризує його професіоналізм. Педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність — розглядається в контексті безперервної педагогічної освіти й педагогічної діяльності, вимог до вчителя і його підготовки.

Підвищенню компетентності учителя сприяє післядипломна освіта, яка тримається на трьох китах:

-самоосвіта;

- курсова перепідготовка;

- участь у методичній роботі.

Сьогодні в час інформатизації, вирішальну роль у творчому і професійному становленні вчителя відіграє самоосвіта. "Хто дорожить життям думки, той знає дуже добре, що справжня освіта – це самоосвіта," – зазначав Д.Писарєв. Курсова перепідготовка не в змозі подолати той розрив між необхідним темпом отримання нових знань та їх традиційним поновленням. Самоосвіта – це процес свідомої самостійної пізнавальної діяльності, який здійснюється добровільно, планується, керується, контролюється самим педагогом. Для вчителя самоосвіта є об’єктивною потребою. Варто наголосити на основних напрямках самоосвіти:

- ПРОФЕСІЙНИЙ. Предмет, який викладається вчителем, знаходиться в постійному русі. З’являються нові навчальні предмети, наприклад: етика, економіка, художня культура, технології та ін. Їх потрібно вивчати, поглиблювати свої знання, виробляти методику викладання цих предметів. Результати самоосвіти можуть бути досить значними.

- ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ. Цей напрямок самоосвіти спрямовано на вдосконалення взаємодії між учителем і учнем, учителем і батьками тобто вдосконалення комунікативної компетентності вчителя.

- МЕТОДИЧНИЙ. Педагогічна наука не стоїть на одному місці, постійні зміни в обгрунтуванні методик, технологій, методів і прийомів навчання потребують уваги тих, хто їх використовує. Методична служба школи намагається спрямовувати самоосвіту у цьому напрямі. Наприклад, практикуємо проведення нетрадиційних педрад, на яких презентуємо нові форми і методи роботи, кращий досвід роботи вчителів школи, застосування ІКТ на уроках та в позакласній роботі. Виготовляємо брошури, наочний та дидактичний матеріал.

- ІНФОРМАЦІЙНО-КОМП'ЮТЕРНИЙ. З упровадженням у повсякденне життя ІКТ учитель повинен сам оволодіти навичками роботи на комп'ютері й елементарними навичками використання комп'ютера у навчальному процесі. Вчителі, які володіють комп’ютером є конкурентоспроможними, більше володіють ситуацією, яка відповідає сучасним потребам дітей і вимогам суспільства.

- ГУМАНІТАРНИЙ.У цьому напрямку вдосконалюються естетичні, історичні, правові знання.

- ОСОБИСТІСНИЙ. Стосується охорони здоров'я, а також інтересів, хобі педагогів.

Необхідно звернути увагу на можливий список джерел самоосвіти. Це – підручники, фахова періодична преса, ресурси інтернету, участь у роботі методичних об'єднань, семінарів, конференцій , відвідування комп'ютерного класу школи, вивчення окремих програм, телебачення, участь у конкурсах.

Самоосвіта як підвищення компетентності педагога

Давня мудрість говорить: «Хто стоїть на місці, той відстає».

А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед, і не зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище. У цьому й полягає основна місія сучасного учителя.

Вже не достатньо бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденний учительській праці.

З чого почати роботу? Початок роботи потребує чіткого визначення:

Ø на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний вчитель у даний час;

Ø наскільки він здатен до зростання;

Ø чи здатний до самоосвітньої діяльності;

Ø якої саме методичної допомоги він потребує тощо.

Некомпетентність професійна є значним недоліком у будь-якій професії, оскільки вона є причиною претензій і нарікань, тож почнемо з визначення цього терміну. Враховуючи дуже схоже трактування понять "компетенція", "компетентний", та "компетентність" у Тлумачному словнику, вважаємо найбільш точним таке трактування "Компетентність – міра відповідальності знань, умінь і досвіду осіб певного соціально-фахового статусу реальному рівню складності виконуваних ними завдань і розв`язуваних проблем". На відміну від терміну "кваліфікація", включає, крім суто професійних знань і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність до роботи в групі, комунікативні здібності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію".

Оскільки урок – це головний простір для учителя й аналітичної роботи адміністрації школи, то на шкільному етапі діагностики звичайний для кожного адміністратора внутрішкільний контроль вже є видом діагностики професійної компетентності педагогічних працівників. Адже, за словами В.О.Сухомлинського "учитель повинен більше працювати не на уроці, а готуючись до нього". Спостереження і вивчення документації, бесіди і анкетування та їх правильний аналіз допоможуть визнати рівень майстерності вчителя.

Проаналізувати отримані дані, і визначивши рівень майстерності вчителя, доцільно використати критерії якісних результатів діяльності вчителя, які допоможуть провести своєрідний моніторинг, наскільки творчо працює вчитель.

Наступним кроком буде визначення утруднень учителя у навчально-виховному процесі. Компетентність не означає відсутності утруднень у вчителя під час виконання своєї ролі, як предметника, так і вихователя.

Труднощі у вчителя в школі найчастіше викликають зовнішні чинники. Вони залежать від рівня його компетентності, а значить і від його освітньої та моральної підготовленості до педагогічної роботи, його ставлення до обраної справи, ступеня покликання та професійної придатності.

Одним з найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності вчителя вбачаємо у самоосвітній діяльності."Професійна самоосвіта педагога – свідома діяльність з удосконалення своєї с особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуального неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості". А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж когось, вона передбачає методичний супровід. Він має бути багаторівневий і обов’язково – поступовий.

На підготовчому етапі волику роль відіграє готовність до постійного зросту, до творчості. І хоча, на жаль, учитель змушений віддавати значну частину часу родині веденню домашнього господарства, та іншому позитивна оцінка діяльність обов’язково призведе до усвідомлення необхідності постійної самоосвіти.

Головним етапом підготовки вчителя до самоосвітньої діяльності вважається діагностичний. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети, опитувальники, тести, програми), які допоможуть визначити рівень методичної підготовки вчителя, педагогічної майстерності.

Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно спланована (можна щодня гортати сторінки науково-методичної преси чи спеціальних сайтів Інтернету і залишатися на низькому рівні). Саме тому виключного значення надаємо програм самоосвітньої діяльності вчителя. Правильно розроблені програми, плани дадуть змогу педагогові відчути свої можливості, а, значить, зробити ще один крок далі я пропоную орієнтовні плани самоосвітньої діяльності вчителя.

Устремлінню до творчого зростання вчителя знову ж таки сприяє постійна самоосвітня діяльність у поєднанні з стимулюючими факторами. Психологи доводять, що кожна особистість потребує досягнень, більш того, устремління до успіху – процес керований, а до самовдосконалення – природний, даний нам від народження. Стимулювання діяльності творчого вчителя є однією з функцій адміністрації школи. Причому можна виділити зовнішні стимули, які сприяють розвитку творчої активності, які є ведучими. Для вчителя особливо великого значення набувають такі стимули як: повага жителів населеного пункту і членів колективу, співпраця з учнями і колегами, доброзичливі стосунки з адміністрацією, підвищення кваліфікації, творча атмосфера у колективі, використання досвіду інформаційної діяльності тощо.

Не останню роль серед умов, що впливають на розвиток творчої особистості відіграють морально-психологічні умови у школі – відсутність конфліктів, атмосфера взаємоповаги один до одного, пошани й гордості за свою професію, керівник який зуміє розгледіти творчі здібності вчителя, підтримати його і направити діяльність у потрібному напрямку. Навчання вчителя не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватися. К.Ушинський зазначав "Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися в ньому вмирає вчитель".

Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред’являються спеціалісту, повинні бути вище тих можливостей, що має людина (Бодальов О.). Ще однією важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення самого фахівця до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Необхідно формувати самосвідомість людини як творчого професіонала. Зміст такої підготовки ґрунтується перш за все на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема ЇЇ фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної компетенції.

Структура процесу самовдосконалення складається з 4-ох етапів:

Ø самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес самовдосконалення;

Ø планування та вироблення програми самовдосконалення;

Ø безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою;

Ø самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в навчальному закладі чи в районі, місті, та самовиховання.

Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу.

Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у вузі, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та організації навчально-виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі.

Діяльність з самоосвіти починається з діагностики власних утруднень, проблем. Проведення зовнішнього діагностування з педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя та спонукання до самооцінки та самоаналізу власних можливостей, якостей, результатів професійної діяльності – основна умова ефективної самоосвіти.

Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь.

вивчити необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;

виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень педагога;

відбирати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні знахідки для апробації власній педагогічній діяльності;

систематизувати та розробити науково-методичні узагальнення;

впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи з дітьми учнями.

В чому полягає сутність самоосвіти?

Перш за все, педагог здобуває знання з різноманітних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності.

Метою роботи над темами самоосвіти є систематичне підвищення педагогами свого професійного рівня. Основні завдання:

вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя, вихователя;

оволодівання новими формами, методами, прийомами навчання і виховання дітей;

вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій;

розвиток у школі інноваційних процесів.

Тема самоосвіти визначається, виходячи з методичної теми навчального закладу, утруднень самого педагога, специфіки його індивідуальних інтересів.

Якими джерелами користується педагог?У сучасному світі існує багато різноманітних можливостей отримати знання:

книжки (наукова, науково-методична, методична, публіцистична, художня та інші літератури);

фахова періодика (газети, журнали);

Інтернет;

телебачення;

відео, аудіо інформація;

семінари, круглі столи, конференції;

майстер-класи;

курси підвищення кваліфікації;

екскурсії, театри, виставки, музеї, концерти;

заходи з обміну досвідом;

різноманітні курси;

подорожі тощо.

Форми самоосвіти: індивідуальна та колективна. Ініціатором є сам педагог, хоча та її організацію часто впливають інші: керівники методичних об`єднань, курсів підвищення кваліфікації, які ініціюють та стимулюють діяльність вчителя. Групові форми у вигляді діяльності методичного об`єднання, семінарів, практикумів тощо організуються адміністрацією.

Результат самоосвіти може подаватися у формі:

доповіді, виступи на семінарі, педагогічні раді, методичному об`єднанні;

реферату;

програми;

методичного посібника;

статті до фахового видання;

дидактичного матеріалу;

науково-методичної розробки;

проекту.

З появою в роботі вчителя комп’ютера та Інтернету значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти. З`являються нові теми, цікаві завдання та способи їх розв’язання, нові способи самореалізації, що з`явилися у педагога через появу нових засобів самоосвіти:

розробка електронних уроків, посібників тощо;

розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді;

розробка пакету стандартного поурочного планування з теми чи групи тем;

комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;

розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета;

створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;

кабінет інформаційних технологій;

розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;

розробка навчальних проектів;

розробка пакету олімпіадного матеріалу для підготовки учнів;

проект особистої методичної веб-сторінки;

база даних питань і задач з предмета;

створення електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм;

зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога (результатом самоосвіти повинне стати підвищення якості навчально-виховного процесу).

Отже, самоосвіта вчителя здійснюється при наявності таких ознак:

самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань і засвоєння уже відомої наукової інформації, а має на меті одержання нових наукових методичних знань, практичних навичок;

самоосвіта повинна бути безупинною, поповнення нових знань може здійснюватися на основі попередньої підготовки педагогів;

самоосвіта повинна сприяти оволодінню педагогом застосування професійних знань у його практичній діяльності.

Самоосвіта педагога буде продуктивною за наступних умов:

В процесі самоосвіти реалізується потреба особистості у власному розвитку;

Педагог уміє визначити свої сильні та слабкі сторони, володіє способами самопізнання та самоаналізу, є відкритим до змін;

Володіє розвинутою здатністю до рефлексії (діяльності особистості, що спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків);

Програма професійного саморозвитку, самоосвіти містить у собі можливості дослідницької, пошукової, творчої діяльності;

Педагог є готовим до творчості;

Існує зв'язок особистісного та професійного розвитку і саморозвитку.

В системі внутрішкільного контролю передбачається самоосвітньою діяльністю три основні види контролю адміністрації:

Попередній контроль. Він здійснюється на початку навчального року, коли педагоги готуються до нового навчального року й складають плани самоосвіти. Своєчасні поради та рекомендації адміністрації допоможуть педагогу реально відібрати питання для самостійного опрацювання, зосередити увагу на головних напрямках свого самовдосконалення. Провідний метод контролю – співбесіди з окремими вчителями та керівниками м/о.

Поточний контроль. Протягом навчального року аналізуються відвідані уроки, проведені виховні заходи, контрольні роботи тощо. Вивчається творча лабораторія педагога. Адміністрація допомагає осмислити та обгрунтувати вдалі моменти в роботі, а разом з тим – виявити недоліки в роботі, певні труднощі, проаналізувати причини їх появи. В.О.Сухомлинський писав: «На уроці я бачу перш за все, чим живе вчитель, що він читає, яке місце в його духовному житті займає книга, як він слідкує за досягненням культури». Отже, кваліфікована допомога, надана на підставі аналізу роботи вчителя, надихає його на цілеспрямовану творчу самоосвітню діяльність.

Підсумковий контроль. Здійснюється наприкінці семестру чи навчального року. Частіше за все відбуваються у формі бесіди з педагогами.

Бо, як говорив В.Сухомлинський "Далеко не кожен стане вченим. Письменником, артистом, далеко не кожному судилося винайти порох або велосипед, але майстром своєї справи має стати кожен".

Кiлькiсть переглядiв: 156

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.