Наїстися досхочу | ПравдаТут

Стаття Ярини КОВАЛЬ, «Львівська газета», про нашу школу у Львівській газеті "Ратуша" "Усе починалося з брами".

Стаття "Чим особливою є історія приміщення школи №28 у Львові?" Володимира Прокопіва на інтернет-сторінці "Фотографії старого лева"

Стаття в "Німецькій хвилі" ("Deutsche Welle") про участь делегації учнів з України (в т.ч. наших учнів та керівника Височан М.М.) в конкурсі "Молодь дебатує" ("Jugend debattiert").

NACHRICHTEN FÜR LEHRER

Wenn Politik keine Rolle mehr spielt

Zwanzig Russen und Ukrainer unter einem Dach. Ein ganzes Wochenende. Dieses Experiment hatte sich das Team von „Jugend Debattiert International“ ausgedacht. Wenn das mal gut gehen wird, sagten viele Teilnehmer zuvor.

Als Deutschlehrerin wünscht sie sich ja eigentlich, dass ihre Schülerinnen und Schüler immer Deutsch sprechen, sagt Mariia Vysochan aus der Ukraine. Aber als sie in den letzten vier Tagen hörte, wie manche russische Jugendliche versuchten, Ukrainisch zu sprechen, ging ihr dann doch das Herz auf. Sie steht in der riesigen Glaskuppel des deutschen Bundestages im Herzen Berlins. Die Besucher können über eine Rundtreppe an der Glaswand entlanglaufen und von hoch oben Berlins Panorama bestaunen.

Mariia Visochan freut sich über das gelungene Treffen

Auch Mariia Vysochans Schüler sind nach oben unterwegs. Untergehakt bei ihren neuen russischen Freunden, schießen sie Selfies mit ihren Smartphones. Als bekannt wurde, dass das Siegertraining für die besten Teilnehmer von Jugend Debattiert International (JDI) für die russischen und die ukrainischen Schüler gemeinsam stattfinden sollte, reagierte Lehrerin Mariia Vysochan wie viele andere erstaunt und besorgt. Nach Sicherheitsmaßnahmen wurde gefragt und wer denn auf diese Idee gekommen sei?

Ein Wettbewerb mit Visionen

Pavel Bobek zum Beispiel. Er ist seit vier Jahren Projektleiter von „Jugend Debattiert International“ - einem Wettbewerb, bei dem die Organisatoren die demokratische Debattenkultur mit Sprachförderung und Schüleraustausch verbinden wollen.

In den letzten vier Tagen hat Bobek die Jugendlichen bei ihrem Debattier-Training in einem Seminarhaus in der Nähe von Berlin begleitet. Er strahlt über beide Backen und schaut den jungen Menschen zufrieden hinterher: „Am ersten Nachmittag, als alle angekommen sind, merkte man noch, dass sich beim Essen ein ukrainischer und ein russischer Tisch bildete.“ Innerhalb von 24 Stunden habe sich das komplett aufgelöst, erzählt Bobek. Man habe nicht mehr gemerkt, wer woher komme. „Es ist uns sehr wichtig, gerade die Jugendlichen der Länder, die verfeindet sind, an einen Tisch und zu einem Dialog zu bringen.“

Mit Russen nach Berlin, geht das überhaupt?

Deutschschüler Valentyn Kholiavytskyi ist 17 Jahre alt und stammt aus der Ukraine. Der junge Mann hatte, genau wie seine Lehrerin, Bedenken, in Berlin ausgerechnet mit Russen zusammenzutreffen. Er ist einer der zwanzig Teilnehmer des Debattier-Trainings. „Als gesagt wurde, ihr fahrt mit der russischen Gruppe nach Berlin, haben viele meiner Freunde gefragt, ja geht das überhaupt?“ Es ging. Neben Valentyn stehen sein Landsmann Anton Douginets und die Russinnen Maja Shulman und Anna Morozowa.

Das Problem liegt auf der politischen EbeneVor wenigen Stunden debattierten die vier noch in einem karg beleuchteten Raum des Auswärtigen Amts. Vor dem stellvertretenden Leiter der Abteilung für Kunst und Kommunikation, Journalisten und den Seminarleitern führten sie eine Schaudebatte. Eine halbe Stunde diskutierten sie - wie in einem regulären Jugend Debattiert-Wettbewerb - über das brisante Thema: „Sollten politische Inhalte in Beiträgen beim Eurovision Song Contest verboten werden?“

Ihre Positionen vertraten sie in gemischten Teams. Es ging um Meinungsfreiheit, die Europäische Union und die Rolle der Kunst: alles heikle Themen für Menschen aus den Heimatländern der Jugendlichen. Doch als das abschließende Klingeln der JDI-Glocke ertönte und die Debatte offiziell vorbei war, lagen sich die vier schon in den Armen. Und auch jetzt wollten sie ihr Interview nur gemeinsam geben, „wir sind schließlich ein Team“, sagt Maja.

Als wäre das russisch-ukrainische Siegertraining nicht schon brisant genug gewesen, setzten die aktuellen Ereignisse sogar noch einen drauf. Am zweiten Tag des Schüleraustausches traten beim Eurovision-Song-Contest in Schweden Sänger aus vielen Ländern gegeneinander an. Nach einem Kopf-an-Kopf-Rennen setzte sich die ukrainische Teilnehmerin Jamala gegen den Russen Sergej Lasarew durch.

Valentyn, Maja, Anna und Anton haben sich in den letzten Tagen angefreundet

Gemeinsam hatten sich die Jugendlichen das Finale angeschaut. Sie mussten feststellen, dass die ukrainischen und russischen Jury-Mitglieder keine Punkte an das jeweils andere Land vergaben, die Zuschauer aus den jeweiligen Ländern dafür umso mehr. Für Anna aus Moskau zeigt dieses Ergebnis ganz klar: „Das Problem zwischen unseren Ländern liegt eigentlich irgendwo auf der politischen Ebene und nicht zwischen den Völker und den einzelnen Menschen.“ Das habe sie auch an diesem Wochenende so erlebt, sagt Anna und schaut zu der Gruppe herüber, die sich für das nächste Selfie vor der deutschen Flagge positioniert hat: „Die blöden Vorurteile, die die Politiker zu vermitteln versuchen, sollte man einfach nicht glauben. Mann muss kritisch sein und prüfen, was einem gesagt wird.“

Допис із блогу Олександра Сирцова

28-а – школа з історією

Мій пост про історію Львівської СШ N28 виявився незвично популярним (Див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/03/blog-post_10.html). Оскільки серед тих, хто відгукнувся був і директор школи Іван Лозенко, я вирішив продовжити цю тему. Втім свою імпровізовану екскурсію цією школою ми почали таки з його кабінету: «Тут у мене є багато раритетних речей» -- так він почав нашу розмову. Між іншим, серед них стара книжкова шафа, яку Іван Лозенко відшукав у шкільному підвалі. Вочевидь не всі його попередники були шанувальниками старих меблів, тож викинули її за непотрібністю. Іван Васильович, коли її побачив, одразу сказав, що забирає її до себе в кабінет. Її привели до порядку і вона цілком вписалась в його інтер’єр, ставши зручним місцем для зберігання книжок.

Всі знимкиhttp://school28.edukit.lviv.ua/

СШN28 Колись і тепер

Однак мабуть найціннішою річчю, яка тут зберігається, є фотоальбом із старими оригінальним фотографіями школи. Переглядаючи ці знимки можна чимало дізнатись не лише про те, як виглядала школа у міжвоєнні роки, а й зрозуміти деякі навчальні методики, які тоді застосовувались. Деякі з них тепер би назвали інноваційними методами навчання. Зрештою дуже часто нове – це добре забуте старе. Між іншим з фотографій видно, що учениці гімназії урсулянок на уроках фізкультури займались також йогою. Але найцікавіше, що деякі сучасні дизайнерські рішення співпадають із тими, що були у міжвоєнні часи. Причому йдеться про дрібні деталі. Наприклад розташування фікусів у вазонках у деяких приміщеннях буквально до сантиметра співпадають із їхнім розташуванням у 30-ті роки минулого століття. Так само з тих часів школа взяла і своє гасло: «Богові, державі, науці». «А що можна кращого придумати?» каже Іван Васильович. І хоча вже йдеться про іншу державу, але гасло залишилось незмінним.

Вже у 30-ті роки ХХ століття у гімназії уршулянок використовували іноваційні методи навчання. Робота в групах на уроці польської мови

Школа на горі Скельці була заснована монахинями-уршулянками, зараз у Польщі існує три гімназії, які засновані черницями цього ордену: у Вроцлаві, Кракові та Рибнику. Кілька років тому Іван Лозенко познайомився із польськими уршулянками, відвідав засновану ними гімназію у Вроцлаві звідки і привіз фотографії старого шкільного штандарту – тепер вони виставлені в одному із холів. Власне на тому штандарті він і побачив зображення ікони Матері Божої Ченстоховської, з іншого – гімназійне, а відтепер і шкільне гасло. Перший шкільний штандарт було освячено 15 грудня 1935 року.

Учнівське самоврядування має давню історію

Однак найцікавішою є все ж історія про те, як сестри-уршулянки розбудовували цю школу – поверх за поверхом. А головне – як потім вони повертали кошти за будівництво. Як би тепер сказали, це був великий інвестиційний проект. Звісно таких коштів у чернечого ордену не було, однак монахині не опустили рук та понадіялись на допомогу Божу. Врешті чи то тодішні підприємці, чи то банкіри під чесне слово дали їм потрібну суму на будівництво гімназії. Будівництво довірили одним з найкращих архітекторів міжвоєнного Львова Тадеушу Врубелю та Леопольду Карасінському (відомими за будівництвом сучасного Палацу культури імені Гната Хоткевича, будівлі СБУ та рядом інших проектів у стилі функціоналізму). Так само у функціоналістському стилі вони виконали і нову гімназію на замовлення сестер-уршулянок. А далі починається найцікавіше – з приходом совіцької влади уршулянки мусіли покинути Львів. Звісно, не отримавши ані копійки компенсації за те майно, яке вони залишили у місті. Повністю сплатити позику на будівництво школи вони не встигли. І хоча обставини, за яких вони втратили майно були форс-мажорними, однак, вже будучи у Польщі, до середини 50-х років монахині повертали борг. Врешті продали монастир у Вроцлавку, який вже не використовували, і таким чином повністю розрахувались з боргом. Чесне слово виявилось для них важливішим за інші обставини.

Шкільні ярмарки солодощів проводили ще у міжвоєнні роки

Цікаво, що хоча у міжвоєнному Львові було 14 гімназій, однак заклад сестер-уршулянок був дуже популярним та престижним. Досить сказати, що теологію тут викладав ректор Львівського університету Адам Гертцман. Він, до речі, похований на Личаківському цвинтарі.

Із старих часів у школі збереглося чимало речей та деталей інтер’єру. Наприклад, оригінальний шкільний дзвоник. Звісно, зараз про початок і завершення занять сповіщає електронний, однак іноді трапляються проблеми із напругою, тож як і десятки років тому, доводиться користуватись старим дзвоником.

Репетиція хору в актовій залі. На задньому фоні видно рояль

Так само у школі зберігся і старий пєц. Для опалення його вже не використовують, однак і розбирати так само не планують. Старі речі мають свою естетику, а головне це ті моменти, на яких відбувається виховання дітей – так треба шанувати традиції, адже старі речі надають приміщенню своєрідної естетики. Також не так давно тут вдалось знайти парту, за якою сиділи учні у міжвоєнні роки. «Тепер ще треба знайти автентичну чорнильницю, і це вже готовий експонат для шкільного музею» -- ділиться планами Іван Васильович. Так само із того, довоєнного періоду в школі збереглися ще австрійські фізичні прилади.

Із новішої історії – фотоальбом із випускниками школи, серед яких можна відшукати невеличке фото юного Богдана Ступки.

Але не менш цікавим виявився і совіцький період школи, коли вона набула репутації націоналістичної. Серед її численних директорів виділяється постать Петра Ковалишина – саме за його директорства школа стала іменною, додавши до свого номеру слова «імені Тараса Шевченка». Однак треба розуміти, що дільниця, в якій вона знаходиться була доволі специфічною, у післявоєнні роки тут жило чимало совіцьких офіцерів. Про це свідчить навіть назва однієї з сусідніх вулиць: Офіцерська. До найвидатнішого українського поета і мислителя у них було вельми специфічне ставлення, отож таку назву школи потрактували як прояв націоналізму, тож із назви прибрали. Натомість Петру Ковалишину вдалось відстояти іншу деталь – вишиті комірчики учнів. Ця традиція збереглась у школі і донині і власне за вишитими комірчиками можна впізнати її учнів. До речі колір вишивки – синій повністю співпав з довоєнним кольорами гімназійної форми.

Ще одна цікава традиція, яку запровадив Петро Ковалишин – навчання музиці. Причому робилось це з набияким розмахом – у школі працював власний симфонічний оркестр, духовий оркестр, вокальний ансамбль, трьохголосий хор. Керували цими колективами не аби хто, наприклад вокальним ансамблем керувала Даниїла Байко – учасниця відомого вокального колективу сестер Байко, згодом – народна артистка України та лауреат державної премії імені Шевченка. Танцювальний гурток вів Мирослав Вантух – згодом художній керівник національного ансамблю танцю імені Вірського. Петро Ковалишин сам був великим шанувальником музики і коли батьки приводили дітей, то особисто перевіряв чи ті мають музичний слух – якщо дитина не мала музичних здібностей, то міг і відмовити.

Згодом музичні традиції у школі занепали, однак зараз відбувається їх відновлення. Є угода із музичною школою, яка проводить тут навчання дітей, ну а в самій школі для цього створено всі умови, наприклад в актовому залі стоїть одразу кілька піаніно на яких діти вивчають основи музики.

Ще одна шкільна традиція – добра математична освіта. На міських математичних олімпіадах учні школи займають одні з найвищих місць, звісно, поступаючись фізико-математичному ліцею та «Євшану». Однак в тих навчальних закладах заняття з математики відбуваються щодня, зрештою, то є спеціалізовані заклади. Так само, як для 28-ї, за замовчуванням, такою «фішкою» є німецька мова. Учні школи, які закінчили коледж при Львівському національному університеті отримують диплом, який дає право вчитись у вищих навчальних закладах Німеччини. У школі навіть проводять німецькою мовою шевченківські вечори, а цього року у школі створився дівочий гурт, який співає українські пісні німецькою, наприклад «Час рікою пливе…»

«А це є наш біль – спортзал» -- показує пан Лозенко мені ще одне важливе приміщення. Основна проблема полягає у тому, що колись тут була капличка – це видно навіть із двох ніш, які залишились у стінах спортзалу. Так само тут збереглися і старі двері – на них помітно візерунки в формі хрестів, однак за совіцьких часів їх хтось перекрутив, аби не було видно, що то таки вирізьблені хрести. Також на стелі можна побачити і напис Dekstra Domini, тобто «Правиця Бога». Директор школи каже, що хотів би відновити капличку, однак такого дозволу ніхто йому не дасть.

У школі хочуть зробити куточок пам’яті загиблих на Євромайдані та в АТО. На жаль, серед них виявились і випускники школи, Володимир Бойків, який загиинув на Майдані та та 27-річний Іван Андрухів, боєць 14-ї механізованої бригади. Відомий львівський скульптор Володимир Одрехівський, який був однокласником Володимира Бойківа хоче зробити меморіальну дошку, яку встановлять на фасаді школи.

А тим часом у школі продовжується життя. У коридорі ми зустрічаємо першокласника Марка, який ще невпевнено вітається німецькою Guten tak. До школи він прийшов разом з мамою та двома молодшими сестричками – наступного року вони підуть до школи. Уже третє покоління.

Про відкриття гуртка із шахів у нашій школі

Тут здобували знання знаменитості

Школа, в якій навчалися Богдан Ступка, Михайло Барбара, Володимир Якимець та інші… Поміж вулицями Шота Руставелі та Генерала Тарнавського є вельми цікава і престижна львівська дільниця зі старою забудовою, у самому центрі якої, на вулиці Тютинників, стоїть одна з найцікавіших та найвідоміших львівських шкіл -- N 28 з поглибленим вивченням німецької мови. Школа чи не найстаріша у Львові, історію її заснування свого часу докладно описав відомий львовознавець Ілько Лемко (“Львівська газета”, 31 серпня 2007 року, № 153 (223)).

У цій місцевості, на горі Скельці, у ХІХ столітті встановили каплицю святого Яцка, тож коли наприкінці цього століття тут розпочали будівництво, вулицю назвали на честь святого Яцка. Тепер це вулиця Архипенка, а перпендикулярно до неї лежить вулиця Тютюнників, якою можна потрапити до 28-ї школи. Поруч з нею -- дільниця приватної забудови вулиці Черешневої. Втім до 28-ї школи можна вийти й зі звивистої вулиці Генерала Тарнавського – через прохід в одному з будинків потрапите на сходи, якими спуститесь до школи, далі іншими сходами на Черешневу, а звідти -- на площу Петрушевича. Але взимку цей шлях стає ризикованим, адже у будь-який момент можна його продовжити слаломом на 5-й точці.

Отож будівлю школи датовано 1934 роком, однак її утворено з двох приміщень. Історія давнішого з них тягнеться ще з ХІХ століття – 1894 року на вулиці Яцка (тепер Архипенка, 16) збудовано старий корпус школи, далі він зазнав кілька перебудов, врешті 1923 року його викупили сестри-уршулянки. Саме вони надбудували третій поверх і відкрили у збільшеному приміщенні школу. Трохи згодом, 16 жовтня 1931 року, абатиса сестер-уршулянок Марія Ельжбема Люблінська магістрат попросила дозволу збудувати на прилеглих до школи грунтах гімназію та ліцей.

Отож 1934 року за проектом Тадеуша Врубеля зведено нове приміщення школи. Звісно, коли прийшла совіцька влада, монахині вже не могли навчати дітей, тож 14 вересня 1944 року тут було відкрито середню жіночу школу N28.

Найцікавіше, що коли вчителів, які працювали у школі за Польщі, переоформляли на роботу в новостворену 28-у майже всі вони документи підписали польською мовою. Для вчителів терміново організували курси української та російської мов, однак партійні органи уважно стежили, аби не було якихось «націоналістичних відхилень», часто передаючи куті меду. Наприклад, заборонили учням співати пісню «Чом, чом, земле моя…»

1 вересня 1975 року в Совіцькому Союзі відбулась шкільна реформа, тож уже 1954-го школа стала змішаною – сюди перевели 127 хлопців зі школи N 4. Втім, у ті роки освіта не була повністю безкоштовною – півроку навчання у 8-10-х класах коштувало 75 рублів. До речі, саме у ці роки танцювальним гуртком у школі керував Мирослав Михайлович Вантух, згодом один з найвідоміших українських танцюристів, тепер народний артист України та керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського. 1959 року відбулась ще одна реорганізація, яка вплинула на подальший розвиток школи – вона отримала статус спеціалізованої з викладанням низки предметів німецькою мовою. Завдяки цьому школа вже у ті роки отримала змогу підтримувати зв’язки із закордонними школами, звісно, в рамках «соціалістичної співдружності». Оскільки школа спеціалізувалась на вивченні німецької мови, то їй дозволили підтримувати зв’язки із Німецькою Демократичною Республікою. Врешті 1984 року 28-а школа налагодила контакти зі школою імені Шевченка у Лейпцігу. У Львові є дві школи з поглибленим вивченням німецької мови: N8 та N28. Відомий львівський екскурсовод Петро Радковець розповів, що між цими школами завжди була конкуренція. Про 8-у школу та її зіркових випускників ми розповідали раніше.

Однак і 28-а так само не пасе задніх. Серед її зіркових учнів – незабутній Богдан Сильвестрович Ступка, щоправда, він тут навчався лише рік: з 1 вересня 1957-го по травень 1958-го. Втім у школі все одно цим пишаються і на сайті навчального закладу є такий спогад про Ступку-школяра: «Він відзначався чистотою, завжди акуратний, вихований. Батько його працював у оперному театрі. Якщо інші хлопці носили кльош-штани, то Богдан носив класичний костюм з вузькими штанями. Його називали «стиляга». Він активно ходив до драмгуртка».

У цій школі навчався ще один зірковий львів’янин, який упродовж багатьох років фактично був обличчям нашого міста – найвідоміший диктор Львівського телебачення Роман Лемеха. Тут здобували знання художник Юрко Кох, соліст «Метвого півня» Місько Барбара, поет і перекладач Іван Лучук, співачка Юлія Міщенко та лідер «Пікардійської терції» Володимир Якимець. У 1998 -- 2002 роках директором школи працювала Лілія Гриневич, тепер народний депутат України.

Опубліковав Олександр Сирцов. Блог репортажів та історій.

Стаття про нашу школу "Школа - наш другий дім!" на сайті ТСП

Спеціалізована школа № 28 м. Львів стала першою школою – партнером видавництва Hueber!

Школа – наш другий дім! У 2014 році Львівська спеціалізована середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 28 з поглибленим вивченням німецької мови святкує 70-річчя! У далекому 1944 році у Львові заснована середня школа № 28. До 1953 року тут навчалися тільки дівчата. А спеціалізованою школою з поглибленим вивченням німецької мови ми стали у 1958 році. Німецьку мову у Львівській ССЗШ № 28 викладають 21 вчитель, а вивчають більше 700 учнів. Цікавою є історія закладу, де розміщена наша школа. Насправді наш навчальний заклад розміщений у двох будівлях на різних вулицях (Тютюнників та Архипенка), які з’єднані між собою. Корені історії старого корпусу сягають аж до 19-го століття. А новий корпус збудований у 30-тих роках минулого століття. Розповідають, що на пагорбі, де розміщений наш заклад, протікало життєдайне джерело. І не випадково, що в цій будівля розміщався жіночий монастир Святої Урсули. При монастирі була гімназія для дівчаток. Сестри-монашки були хорошими педагогами, в цій гімназії викладали відомі педагоги, серед яких був також ректор Львівського університету Адам Герстман. Дух хорошої науки передався нашим вчителям і школярам. Адже школа знаходиться на пагорбі Святого Яцка і тому в нашій школі почуваєш себе захищеним та умиротвореним. Як і кожна спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземної мови, ми також підтримуємо тісні контакти з німецькими гімназіями з м. Штоках, Фрайбург та Ессен. Це мотивує учнів до ще кращого вивчення німецької мови. Львівська ССЗШ № 28 з 2000 року бере участь у програмі з підготовки до Мовного німецького диплому І та ІІ ступенів. Більше ніж 60 відсотків випускників отримують Німецький мовний диплом ІІ-го ступеня, що відповідає рівням В-2 та С-1. Ми впевнені, що великою заслугою такого результату є викладання німецької мови за автентичними підручниками. Більше ніж 80 відсотків німецька мова викладається за підручниками видавництва Hueber – Tamtam, Plantino, Planet, Ideen, AusBlick. Наші учні є постійними переможцями Всеукраїнської учнівської олімпіади з німецької мови ІІІ-го та IV-го етапів. Без перебільшення можна назвати нашу школу острівцем німецької мови та культури. Дуже цікаво тут проходять заходи німецькою мово, які вже стали традицією закладу – Свято Букварика, Шевченківські вечори, різні вистави та інсценізації до німецьких казок. 13 вересня 2013 року до нас завітав Надзвичайний і Повноважний Посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль. Він був просто зачарований виступом наших дітей. Найбільшою похвалою стали слова посла Німеччини: «Якщо я ще раз відвідаю Львів, то я прийду до вашої школи без запрошення». З вересня 2013 року у школі розмістився Центр навчально-методичної літератури Гете-Інституту в Україні. Вчителі, студенти, учні області та міста охоче користуються послугами бібліотеки, в якій є сучасні підручники, енциклопедії, методична та дидактична література.

Стаття про обмін учнями в німецькій пресі

Галереї "Südkurier über unser Austauschprogramm"

Стаття нашого випускника Данила Ільницького, кандидата філологічних наук, про героя Майдана, свого приятеля Богдана Сольчаника

На обливаний понеділок-2014. Відорепортаж ЗІКа.




Мокро навіть без дощу!

Опитування ЗІКа про Великодні канікули, квітень 2014 року

Репортаж ЗІКа про відкриття Навчально-методичного центру Гете-інституту у Львівській ССЗШ № 28, серпень 2013 р.

Таланти 28 школи, м. Львів

Репортаж з теленовин. 13 вересня 2013 року школу відвідав
посол Німеччини Крістоф Вайл.

До 28 школи приїхав німецький посол

"Гей шуми, великий луже!" .
Автор сюжету
Коваль Михайло Богданович

Львівська школа №28. Гей, шуми Великий луже....MPG

"Ода пісні!" автор сюжету,
Коваль Михайло Богданович

Львівська школа №28, виступ хору 2011.12.16 "Ода пісні" MP4

Участь учнів школи в інтернет-конкурсі,
присвяченому М. Грановському. "Шепоче дощ..."
Львівські діти читають вірш Вінграновського "Шепоче дощ"

Переможець конкурсу читців "Воскресне Україна!" Галайко Дарій, учень 3А класу.

Стаття Ірина Матвіїшин "Крізь німецьку до зірок" від 6 вересня 2013 року